Майбутнє НАТО, пропаганда і кібербезпека

На Європейській конференції «Future of Freedom» обговорювалася тема безпеки
Analysis07.07.2017Беате Апельт і Міріам Космель
Future of Freedom 2017

На Європейській конференції «Future of Freedom» цього року обговорювалася тема безпеки. Учасники зібралися там, де з 2014 року більше нема безпеки – у східній частині України.

«Ви проводите також спортивні програми для дітей?» – «Чому для дітей? Це наші солдати». Ми стоїмо перед світлиною молодих людей у гордій поставі після спортивного змагання. Світлина разом з численними спортивними трофеями прикрашає імпровізований спортзал української аеромобільної бригади. Вони розміщені в колишньому шпиталі, недалеко від «лінії розмежування», на де-факто кордоні з самопроголошеними Донецькою і Луганською «народними республіками». Хлопці розповідають, що взимку, коли вони отримали будівлю, там не було ніякого опалення. Солдати самі встановили печі та димарі, облаштували кімнати предметами першої необхідності. Навіть зараз умови все ще спартанські. Коли надійшли перші гроші від уряду в Києві, вони купили тренажери – їхнє життя кожен день залежить від їхнього фізичного стану.

«Лінія зіткнення» знаходиться лише в 30 км, запроваджене з лютого 2015 року «припинення вогню» порушується до 80 разів на день. «А якщо росіяни знову підуть у наступ і захоплять Маріуполь?», – запитує один з відвідувачів, і має на увазі суходільний коридор між Росією і Кримом. «Цього не станеться», – відповідає рішуче командир, і це звучить як наказ.

Візит до десантників є однією із зустрічей, яка учасникам цьогорічних консультацій «Future of Freedom» – ліберальним політикам та експертам з 19 країн Європи – наочно представляє реалії політики безпеки їхнього континенту. Вони також знайомляться з тим, як невеликий телеканал «Громадське ТБ Донбас» бореться проти пропаганди та дезінформації, як небайдужі співробітники гуманітарних організацій або органи місцевої влади стикаються з буднями війни. Слухати людей там, де кристалізується дилема політики європейської безпеки: ніщо не може бути більш повчальним для дискусії про НАТО та інші оборонні союзи, гібридну війну і пропаганду або кібервійна – і до того ж зрештою про агресивнуї ревізіоністську політику, яку проводить Кремль з початку 2000 р., коли наступником Бориса Єльцина став Владімір Путін.

«Нова політика безпеки для Східної Європи?» виступає як центральне питання конференції, на яку Фонд Фрідріха Науманна за Свободу запросив учасників у Харків, Слов'янськ і Краматорськ. Якими б різноманітними не були думки експертів щодо безпеки, роботи військових і політиків, національних поглядів у країнах Південно-Східної Європи від Грузії до Естонії, чотири керівні принципи знову і знову лунають у дискусії:

По-перше, Росію занадто мало розуміють

У Європі є «мало знань, але багато переконання» стосовно великого сусіда, констатує Фальк Бомсдорф, колишній керівник Представництва Фонду Фрідріха Науманна за Свободу в Москві. Потужна тенденція постійно знаходити виправдання для російської зовнішньополітичної поведінки, на думку Бомсдорфа утворює шкідливе поєднання з недостатнім розумінням Заходом інших країн Східної Європи. При цьому були чіткі попереджувальні сигнали, нагадує Тааві Рийвас, екс-прем’єр-міністр Естонії: промова Путіна на Мюнхенській безпековій конференції у 2007 р. та війна в Грузії у 2008 р. Але насправді тільки анексія Криму та військове втручання в Донбасі в 2014 році відкрили європейцям очі. Наскільки позитивним було досягнення через ці фактори більшої єдності в Європі, настільки ж і важливим є у той же час рішуче виступити проти агресії і, наприклад, не пом’якшувати режиму санкцій, вважає Рийвас. Андреас Умланд до того ж висловився за санкційний список ЄС, у якому були б прописані санкції на випадок подальшої ескалації.

Частиною неправильного сприйняття, присутнього в європейській політиці та висвітленні подій, є, наприклад, висловлений федеральним канцлером Меркель на Мюнхенській безпековій конференції висновок про неможливість воєнного розв’язання конфлікту в Україні. При цьому, за словами Анатолія Гриценка, голови української партії «Громадянська позиція», застосовуване Росією воєнне «розв’язання» щоденно можна побачити в Східній Україні. Принаймні назвати агресора агресором – це, на думку учасників конференції, було б передумовою чесного аналізу. «Поки ми не спроможемося назвати Росію агресором по відношенню до України, Грузії, інших держав-членів НАТО, ми не будемо здатні опанувати ситуацію, ми не зможемо захистити наші суспільства і наших громадян», – резюмує колишній болгарський міністр оборони Велізар Шаламанов.

По-друге, існує спільна загроза

У той час, як у Німеччині в заціпенінні очікують можливого російського втручання у вибори до Бундестагу і в кращому випадку ще беруть до уваги відповідні зусилля французів та американців, Кремль здійснює спроби масованого впливу в Болгарії, чинить постійні військові провокації в країнах Балтії й до того ж цементує «заморожені конфлікти», які протягом багатьох років послаблюють Грузію і Молдову. Ці шматочки головоломки російських дій, майже непомітні окремо, дають у результаті загальну зловісну картину. Віце-президент АЛДЄ Генрік Бах Мортенсен сформулював значення цього для всієї Європи: «Йдеться не про захист кількох людей на клаптику землі. Мова йде про захист наших відкритих суспільств і ліберальних цінностей». Не тільки для українських представників важливо, що в цьому випадку недвозначно залучені східні сусіди ЄС і НАТО. «Європа не може жити в мирі і процвітанні, якщо Україна не контролює свою територію», – наголосив Тааві Рийвас.

По-третє, від адекватного реагування на виклики російської політики залежить майбутнє НАТО

Роль і необхідні дії трансатлантичного альянсу були спірним моментом дискусії експертів. Чи є НАТО взагалі готове на випадок військової провокації на кшталт Донбасу на своєму східному кордоні? Як далеко сягають його союзницькі обіцянки, коли йдеться про східних членів? Чи слід надати Україні і Грузії можливість вступу попри невирішені конфлікти на їхній території? Або, принаймні, прагнути глибшої співпраці в рамках «партнерства плюс»? Які альтернативні сценарії і безпекові альянси є можливими для безпеки Східної Європи?

Денніс Грац, депутат парламенту Федерації Боснії і Герцеговини від строго ненаціоналістичної, ліберальної партії «Naša Stranka», наголосив, що в наших суспільствах роль військових сприймається по-різному. Сречко Латал з Balkans Investigative Reporting Network BIRN також нагадує про зростання напруження на Балканах, де розширення ЄС виявилося більшим фактором стабільності, ніж НАТО, проте ЄС більше не виявляє достатньої активності. Усі учасники погодилися з тим, що потрібен швидкий та ефективний механізм прийняття рішень у разі агресії, і що невдача в такому випадку поставила б під сумнів сам альянс НАТО. А як щодо фактору Трампа? Бартоломей Новак, секретар із зовнішньополітичних питань польської партії «Nowoczesna» підсумовує змінені  трансатлантичні рамкові умови: «Наразі ми далекі від надійного стримування Кремля. І в разі невдачі ціна буде дуже високою. Може бути необхідною європейська дія без згоди Сполучених Штатів.

По-четверте, ми стикаємося з величезними новими викликами у вигляді пропаганди, фейкових новини та кібербезпеки

Павєл Фельґенгауер, московський коментатор з безпекових питань «Новой газеты» та видання Джеймстаунської фундації «Eurasia Daily Monitor», узагальнює проблему як «plausible deniability» (правдоподібні заперечення), як складність, коли супротивник одночасно нападає і не нападає, діє і спростовує.

Знову і знову мова заходить також про угоду «Мінськ II», яка, будучи підписаною в лютому 2015 року представниками ОБСЄ, України та Росії, а також самопроголошених «народних республік», повинна прокласти шлях до миру, і реалізації якої постійно вимагає європейська сторона. Конференція дає можливість зрозуміти в деталях, чому угода тимчасом слугує лише підтримуваній Росією ситуації конфлікту. «Якщо лікарі збираються навколо пацієнта і всі разом встановлюють неправильний діагноз, то й лікування буде неправильним», – зазначив Анатолій Гриценко. Принаймні важко пояснити безпосередньо зачепленим війною простим громадянам, солдатам та волонтерам уздовж «лінії зіткнення», чому європейські політики не ставлять правильного діагнозу.

«Отже нова безпекова політика для Східної Європи? Так, – відповідають учасники конференції, – політика, яка озброюється на захист вільного і відкритого суспільства. Так, політика, яка ґрунтується на чіткому і чесному аналізі ситуації. І аж ніяк не окрема політика для країн Східної Європи, але спільна політика безпеки і оборони для всієї Європи.

Беата Апельт – керівник регіонального відділу Південно-Східної та Східної Європи / Північної Африки і Близького Сходу Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.

Міріам Космель – керівник проекту Фонду Фрідріха Науманна за Свободу, Київське представництво для України та Білорусі.